На кухні сиділи троє і дули булік. Це були ми: я, Андрюха і Рома. Атмосферу на кухні складала суміш із повітря і густого, шо пиздець, диму ґанджі. На столі стояв порожній чайник, спорожніла рівно наполовину за ніч півкілограмова пачка чаю, три чашки із задубілими дольками лимону, два порожніх і три повних кораблі плану.
Андрюха втупився у стільницю, розглядаючи крихти від булки, яку щойно затоптав. Заварки вже не було, і він відсунув чашку до центру стола. На клітчату скатертину виповз здоровенний рудий кукарача і доїбався до найближчої крихти. Андрюха спостерігав за його діями, наче в них було дохуя багато сенсу. Але це було цікаво — скільки нового в такій банальній речі: ти бачиш усе нове у тривіальному, а всьому завдячимо хорошому напасу.
Рома вивчав динаміку флюїдів, випускаючи тютюновий дим із різними гримасами, змушуючи його утворювати кільця, грибки і якусь невідому хуйню. Він займався цією справою настільки натхненно, що і не помітив, як я почав підривати булік. Рома і Андрюха з ахуєм поглянули на мій фейс. А що моє рило? Я втягнув у себе ледь не все повітря і гарну порцію диму — ясно, що воно їбанутись яке ржачне. Пускаємо його по кругу, заряджаємо знову. І так гарно почали бесіду про вічне:
- От ви як думаєте, чуваки: вуж хріна з причандалами має? - Рома задумливо протягнув.
- Якщо мужик — то має, - відповідаю.
- А я от шо думаю: він як повзе, то напевне, поре ними по землі. Бідна тварючка. Може йому колеса краще на пузо прихуярти?
- Ага, і прожектор на хуя, щоб вночі видно було, куди їхати, - Андрюха пирскає зо сміху. А ми взагалі в осад випали.
Прожектор там нахуй не потрібен, а от з колесами — ідея хороша. От уяви: чалапаєш ти собі лісом. А тут тобі назустріч змій такий сто сорок кеме на годину: “С-с-с’їбався з дороги, с-с-сука!!!” Але ти йому пендаля по ребрах, та він не розгублюється — і хап тебе за ногу. Пробуєш відідрати — а то є шланг гофрований, що росте з твоєї ноги.
Коротше, не зловживайте, чуваки. І буде вам растафарай.
Андрюха втупився у стільницю, розглядаючи крихти від булки, яку щойно затоптав. Заварки вже не було, і він відсунув чашку до центру стола. На клітчату скатертину виповз здоровенний рудий кукарача і доїбався до найближчої крихти. Андрюха спостерігав за його діями, наче в них було дохуя багато сенсу. Але це було цікаво — скільки нового в такій банальній речі: ти бачиш усе нове у тривіальному, а всьому завдячимо хорошому напасу.
Рома вивчав динаміку флюїдів, випускаючи тютюновий дим із різними гримасами, змушуючи його утворювати кільця, грибки і якусь невідому хуйню. Він займався цією справою настільки натхненно, що і не помітив, як я почав підривати булік. Рома і Андрюха з ахуєм поглянули на мій фейс. А що моє рило? Я втягнув у себе ледь не все повітря і гарну порцію диму — ясно, що воно їбанутись яке ржачне. Пускаємо його по кругу, заряджаємо знову. І так гарно почали бесіду про вічне:
- От ви як думаєте, чуваки: вуж хріна з причандалами має? - Рома задумливо протягнув.
- Якщо мужик — то має, - відповідаю.
- А я от шо думаю: він як повзе, то напевне, поре ними по землі. Бідна тварючка. Може йому колеса краще на пузо прихуярти?
- Ага, і прожектор на хуя, щоб вночі видно було, куди їхати, - Андрюха пирскає зо сміху. А ми взагалі в осад випали.
Прожектор там нахуй не потрібен, а от з колесами — ідея хороша. От уяви: чалапаєш ти собі лісом. А тут тобі назустріч змій такий сто сорок кеме на годину: “С-с-с’їбався з дороги, с-с-сука!!!” Але ти йому пендаля по ребрах, та він не розгублюється — і хап тебе за ногу. Пробуєш відідрати — а то є шланг гофрований, що росте з твоєї ноги.
Коротше, не зловживайте, чуваки. І буде вам растафарай.
